| Заснування і рання історія
«Ліверпуль ФК» створив в 1892 році Джон Гулдінґ, щоб мати команду, яка грала б на його стадіоні Енфілд. Попередні сім років на стадіоні грала команда Евертон, але в 1981 р. Джон Гулдінґ, якому належала доля стадіону, викупив його повністю й запропонував збільшити річну ренту від 100 фунтів до 250 фунтів. Евертон відмовився пристати на це й пішов з Енфілда на Гудісон Парк.
Залишився порожній стадіон і три гравці. Гулдінґ вирішив утворити свій власний футбольний клуб і 15 березня 1982 р. виник ФК Ліверпуль. Спочатку команду планувалося назвати Евертон Атлетік, але футбольна асоціація відмовилася визнати назву, тож довелося змінити її. Керівником команди призначили Джона МакКенну, який запросив у нову команду 13 шотландських гравців.
Першого ж сезону Ліверпуль виграв Ланкаширську Лігу й на сезон 1893/1894 його запросили до другого дивізиону. Команда закінчила сезон без поразок, здобула звання чемпіона другого дивізиону й перейшла до найвищого — першого дивізиону.
В 1901 р. Ліверпуль виграв свій перший чемпіонат, повторившивши це досягнення в 1906 р. У фіналі кубку Англії Ліверпуль вперше грав в 1914 році, але програв ФК Бернлі. В 1922 й 1923 роках Ліверпуль, капітаном якого був гравець збірної Англії Ефрам Лонґворт, вперше в своїй історій виграв два чемпіонати поспіль. Потім наступив найдовший безтрофейний період. Здавалося, що після війни Ліверпуль оклигав, вигравши чемпіонат 1947 року, але сподівання виявилися марними. В 1954 році Ліверпуль вилетів із першого дивізиону. З 1954 по 1962 рік Ліверпуль бовтався в другому дивізионі й не мав жодних успіхів у кубку Англії. Найгіршої поразки 1-9 команда зазнала від Бірмінгем Сіті в грудні 1954 г.
Хлопці-комірники
В 1959 році менеджером команди призначили Біла Шенклі. Протягом наступних п'ятнадцяти років він перетворив Ліверпуль у один із провідних клубів Європи. Першого ж року він звільнив 24 гравців і перебудував команду. На третій рік його роботи Ліверпуль виграв другий дивізион з відривом у 8 очок й перейшов до першого дивізиону, досі залишаючись там.
Розпочавши 1960 рік у другому дивізионі, на кінець десятиліття Ліверпуль став силою у англійському футболі. В 1964 команда вперше за попередні 17 років стала чемпіоном. В 1966 році вони знову виграли чемпіонат, а у попередньому — кубок Англії, перемігши в фіналі Лідс Юнайтед 2-1. В 1973 році Ліверпуль став чемпіоном восьмий раз і переміг Борусію Менхенгладбах у фіналі кубку УЕФА, вигравши свій перший європейський трофей. Але через рік після нової перемоги в кубку Шенклі пішов на пенсію. Нагоду стати менеджером команди отримав його помічник Боб Пейслі.
За дев'ять сезонів менеджерства Пейслі Ліверпуль здобув загалом 21 трофей, включно з трьома Кубками Європейських Чемпіонів, Кубком УЕФА, 6-ма титулами чемпіона Англії, й здобутим три роки поспіль Кубком Ліги.
Свій перший Кубок Європейських Чемпіонів Ліверпуль виграв у 1977 р. Фінал грався у Римі, де команда перемогла Борусію Менхенгладбах 3-1. Наступного року Ліверпуль захистив свій титул, подолавши на стадіоні Вемблі Брюгге 1-0. А наступного року клуб побив ще один рекорд англійської ліги, здобувши звання чемпіона з 68 очками й пропустивши в 42 матчах усього 16 голів. Третя й остання перемога у Кубку Чемпіонів, отримана під керівництвом Парслі, прийшла 1981 року після перемоги 1-0 над мадридським Реалом. Кубок Англії — єдиний трофей, який не давався тренеру в руки.
Варто відзначити зміну менеджерів, які приходили з самого клубу. Цих тренерів називали хлопцями-комірниками, натякаючи на ту частину Енфілду, де обговорювали стратегію команди й, як подейкували, зберігали джин. Так само, як Пейслі змінив Шенклі, він передав віжки правління у руки свого помічника — ветерана команди Джо Фегена. Останній став тренером в 1983 році, коли йому сповнилося 63. Першого ж року під його керівництвом Ліверпуль вперше в історії англійського футболу здобув три важливі трофеї — звання чемпіонів, Кубок Ліги й Кубок Європейських Чемпіонів. Проте наступного сезону правління Фегена завершилося трагедією.
В 1985 році Ліверпуль знову дійшов до фіналу Кубку Чемпіонів. Команда повинна була грати проти Ювентуса на стадіоні Ейзель, але перед початком матчу сталася катастрофа. Вболівальники Ліверпуля заламали загорожу, яка відділяла їх від вболівальників Ювентуса й напали на них. Під вагою людей стіна, яка підпирала трибуну, завалилася, загинуло 37 вболівальників, більшість із них були італійцями. Незважаючи на це гра відбулася, й Ліверпуль програв 0-1. Внаслідок трагедії англійським клубам заборонили брати участь в європейських змаганнях протягом 5 років, а Ліверпуль дискваліфікували на 10 років (потім термін зменшили до шести). 14 вболівальників команди засудили за ненавмисне убивство. Ця подія відома під назвою Ейзельської трагедії.
В 1985 році Кенні Далґліш, якого вже на той час вважали найвизначнішим гравцем Ліверпуля, став першим гравцем-менедженом команди. Під його керівництвом клуб виграв ще три чемпіонати й два кубки Англії, включно з подвійним дублем в сезонах 1985 і 1986 років. Але ці успіхи затьмарила трагедія Хілзборо. 15 квітня 1989 року, коли Ліверпуль грав із Нотінгем Форест у пів-фіналі кубку Англії, кілька сотень ліверпульських вболівальників притиснули до огорожі поля. 94 вболівальники загинули на місці, 95 помер у лікарні через чотири дні. 96-й помер через чотири роки, не приходячи до тями.
Після трагедії Хілзборо уряд провів інспекцію безпеки на стадіонах. Результатом того, що називають доповідною Тейлора, став закон, який вимагав повністю сидячих місць на стадіонах вищих ліг. У доповідній був зроблений висновок, що головною причиною катастрофи стала надмірна тіснява, вину за яку поклали на недоліки поліцейського контролю.
В 1991 році менеджером став Грем Сунес. Але його правління не було успішним, за вийнятком кубку Англії, здобутого першого ж сезону. Після ганебної поразки від Брістоль Сіті на Енфілді у кубку Англії, до руля став ветеран комори Рой Еванс. Хоча підчас його терміну гра в чемпіонаті дещо покращилася, команда ніколи не підіймалася вище третього місця. Єдиним трофеєм Еванса був Кубок Ліги 1995 року.
Іноземні менеджери
В сезоні 1998—1999 допомагати Евансу запросили колишнього тренера французької збірної Жерара Ульє. Спільна робота не заладилася, й Еванс подав у відставку в листопаді 1998 року.
Сезон 2000/2001 був найкращим для Ліверпуля за останні роки — команда здобула унікальну трійку призів: кубок Англії, кубок Ліги й кубок УЕФА. В 2002 році клуб закінчив чемпіонат на другому місці. Ульє мучився того року із хворобою серця, що призвело до пропуску гри з Лідсом і до операції.
Потім до руля став іспанець Рафаель Бенітес. Перший сезон при ньому Ліверпуль розчарував п'ятим місцем у чемпіонаті. Але сезон закінчився несподіванкою. Ліверпуль здобув у Стамбулі свій п'ятий Кубок Європейських Чемпіонів. Червона команда зустрілася в фіналі з фаворитом змагання — Міланом у дивовижному за перебігом двобої. Після першого тайму Ліверпуль програвав 0-3 (на першій хвилині гол забив Паоло Мальдіні, а потім двічі відзначився позичений у Челсі аргентинець Ернан Креспо). Протягом перших 45-и хвилин команда виглядала дуже недосвідченою. Але в другому таймі вони драматичним чином відігралися, забивши три голи за проміжок тривалістю в 6 хвилин. Після додаткового часу Ліверпуль переміг по пенальті завдяки воротарю Єжи Дудеку
В сезоні 2005/2006 Ліверпуль виграв суперкубок, перемігши 2-1 ЦСКА з Москви, й набрав 82 очки в Прем'єр-лізі, що стало найвищим показником з 1988 року. Клуб виграв кубок Англії в драматичному фіналі проти Вестхем Юнайтед. Ліверпуль програвав 2-3, але Стівен Джерард ввігнав у сітку м'яч із віддалі в 35 ярдів повз безпомічного Шаку Хіслопа саме в ту мить, коли підіймали табличку про добавлений суддею час. Ліверпуль виграв одинадцятиметрові завдяки новому воротарю Пепе Рейна.
В сезоні 2006/2007 Ліверпуль розпочав з перемоги 2-1 над дійсними чемпіонами ФК Челсі. В лютому тривалий пошук інвесторів завершився тим, що команду придбали американські бізнесмени Джордж Джіллетт і Том Хікс, заплативши понад 470 млн. фунтів. Команда завершила сезон на третьому місці в чемпіонаті Англії, а в останньому матчі програла «Мілану» в фіналі Кубка Європейських Чемпіонів 1:2.
Визначні гравці
В проміжку міє першою й другою світовими війнами за Ліверпуль багато років поспіль грали кілька гравців, здобувши собі велику повагу в уболівальників. Серед них Ефраїм Лонґворт - міцний захисник, який у 1921 р. став першим серед гравців команди капітаном збірної, а ще Елайша Скот, який відіграв за Ліверпуль 22 роки, що є рекордом у клубі. Серед нападників слід відзначити Ґордона Ходжсона, який протягом 20-х і 30-х забив 17 хет-триків.
В 60-х, коли Біл Шенклі зробив команду європейським грандом, серед гравців, які стали ключовими в успіхах команди слід назвати Рона Їтса, кого сам Шенклі називав "колосом", і Роберт Гант, який забив 245 голів у чемпіонатах. Цей показник досі залишається рекордом команди. Він також входив до збірної Англії на Кубку Світу 1966 року.
Парслі залучив до команди гравців, які стали підмуроком успішних 70-х і 80-х років. Ален Хансен входив до складу команди в трьох виграних Кубках Європейських Чемпіонів, а Кенні Далґліш, відомий серед уболівальників під прізвиськом "король Кенні", відзначався чудовою грою на полі, перш ніж стати менеджером, який очолював команду, коли вона вперше зробила дубль. В 1980 р. Пайслі підписав конктракт із 19-річним Іяном Рашем, який став найкращим бомбардиром команди.
В останні роки знамениті гравці виростають у юнацькій системі клубу. На початку 90-х з'явилися крайній Стів МакМанаман і бомбардир Роббі Фаулер, а за останнє десятиріччя чудова ліверпульська футбольна школа виховала Майкла Оуена, капітана команди Стівена Джерарда та віце-капітана Джеймі Каррегера.
Кольори й емблема
Традиційні кольори Ліверпуля - червоний і білий, а починаючи з середини 60-х домашня форма команди повністю червона. Але так було не завжди. В перші роки свого існування, щойно осівши на Енфілді, який раніше належав Евертону, команда грала в біло-синій формі майже ідентичній тогочасній формі Евертона. В 1984 р. Ліверпуль взяв собі червону форму, а в 1901 р. емблемою клубу став Птах Лайвер. Протягом наступних 60-ти років команда виходила на поле в червоних футболках, білих трусах, а колір гетрів мінявся від червоного до чорного, потім білого, потім знову чорного й знову червоного.
В 1964 р. тодішній менеджер Ліверпуля Біл Шенклі вирівшив виставити команду на гру з Андерлехтом у повністю червоній формі. Як пригадує у своїй аввтобіографії Іян Сент-Джон: "Йому здавалося, що колір форми має психологічний ефект - червоне мало символізувати небезпеку, силу. Якось він увійшов до роздягальні й жбурнув червоні труси Ронні Їтсу. "Одягни, подивимось, як ти в них виглядатимеш. Боже, Ронні, ти виглядаєш фантастично, грізно, 7 футів зросту." - "А чому б не піти до кінця, босе?" - поцікавився я. - "Чому б не одягнути червоні гетри? Вийдемо червоними з голови до ніг." Шенклі погодився й так народилася знаменна форма."
Виїзна форма Ліверпуля за традицією або білі футболки з чорними трусами або повністю жовта. Проте в 1987 році запровадили сіру форму. Такою вона залишалася до століття англійського футболу (сезону 1991/1992). Потім її замінила комбінація зелених футболок із білими трусами. Перепробувавши різні варіанти в 90-х, включно із золотистою й лазутрою, яскраво-жовтою, чорно-сірою, клуб, починаючи з 2000 року зупинився щорічній зміні білої й жовтої форми (торішня форма служить запасною). Наразі команда виходить в жовтій формі з червоною окантовкою, а третій варіант (біло-зелений) використовує здебільшого у Лізі Чемпіонів, вдаючись до неї дома в тих випадках, коли червоні чи жовті кольори співпадатимуть із формою супротивника.
У центрі теперішньї емблеми Ліверпуля, посеред щита, традиційний символ міста - Птах Лайвер. Над щитом - символ воріт Шенклі стадіону Енфілд із словами знаменитого клубного гімну "You'll never walk alone". Язики полум'я обабіч щита символізують меморіал Хілзборо - вічний вогонь на Енфілді на згадку про тих, хто загинув підчас трагедії.
Стадіон
Енфілд - стадіон Ліверпуля
Стадіон Енфілд побудували в 1884 р. на території, яка примикала до Ліверпульського парку Стенлі. Спочатку стадіон займав клуб Евертон. В результаті суперчки з-за розміру орендної плати Евертон пішов звідти в 1892 р. і власник стадіону Джон Гулдінг вирішив утворити спеціально для стадіону нову команду, яка й стала Ліверпулем.
В 1906 році трибуну за одними з воріт перейменували в честь гори Спіон Коп у південно-африканській провінції Наталь, де підчас англо-бурської війни відбулася битва, в якій загинули понад 300 вояків Ланкаширського полку, батато з яких були родом із Ліверпуля. Вболівальників, які регулярно там сидять, називають копітами. В часи максимальної вмістимості трибуна могла розмістити 28 тис. глядачів і була однією з найбільших у світі. Місцевий фолькльор стверджує, що вболівальники трибуни могли всмоктати м'яч у ворота, коли Ліверпуль грав на ворота перед нею. Ліверпуль здебільшого намагається грати на ті ворота в другому таймі. Вмістимість трибуни сильно зменшилася внаслідок заходів безпеки, застосованих після трагедії в Гілзборо. В 1994 році її повністю перебудували, зробивши всі місця сидячими, тож тепер її вмістимість складає 12 390 глядачів
Навпроти розташована трибуна Енфілд Роуд, яку віддають вболівальникам гостей. Це найновіша трибуна на Енфілді. Її перебудували в 1998 році й вона вміщає 9 704 глядачів. Бокові трибуни - Головна (12 227) і Столітнього Ювілею (11 762). Головна трибуна - найстаріша на Енфілді, її майже не змінювали після перебудови 1973 року. Під нею роздягальні гравців і ложа керівників клубу, а перед нею - лавки для запасних. Трибуну Столітнього Ювілею раніше називали Трибуною Кемлін Роуд, аж поки не перебудували її до століття клубу (1992). При перебудові будинки на Кемлін Роуд знесли, й вулиця перестала існувати.
Наразі стадіон вміщає 45 362 глядачів. і має чотирьохзірковий рейтінг.
30 липня 2004 року міська рада Ліверпуля видала клубу дозвіл побудувати стадіон новий стадіон на 61 тис. місць у парку Стенлі на віддалі 300 м від Енфілду. В 2006 році міська рада погодилася віддати клубу землю під майбутнім стадіоном у оренду на 999 років. Нові власники клубу Джордж Джілет Мл. і Том Гікс оголосили про фінансову підтримку плану. Будівництво повинно розпочатися в травні 2007 року й закінчитися до початку сезону 2009/2010.
Гімн
Назва пісні вболівальників над воротами Шенклі
Гімн вболівальників Ліверпуля - пісня "You'll never walk alone" із мюзикла "Карусель". Співається з початку 1960-х. Перші слова пісні прикрашають емблему клубу й ворота Шенклі на вході до Енфілду (названі так на честь легендарного менеджера клубу).
You'll never walk alone (Ніколи не йтимеш сам)
When you walk through a storm, hold your head up high
And don't be afraid of the dark.
At the end of the Storm there's a golden sky
And the sweet, silver song of a lark.
Walk on through the wind, walk on through the rain,
Though your dreams be tossed and blown.
Walk on, walk on with hope in your heart,
And you'll never walk alone.
You'll never walk alone.
Йдучи крізь бурю, голову високо тримай
Темряви не треба боятися.
За бурею небо золотом сяє
Й жайворон пісню солодку співає.
Йди крізь вітер, йди крізь дощ,
Хай шмагають вони твої мрії.
Йди, йди з надією в серці,
І ніколи не йтимеш сам.
Ніколи не йтимеш сам.
Вболівальники співають також інші пісні: "Fields of Anfield Road" (Поля на Енфілд Роуд), "Poor Scouser Tommy" (Бідний скаузер Томмі[2]), The Sash" (Пас [3]), "Liverbird Upon My Chest" (Птах Лайвер на моїх грудях), "We've Won It Five Times" (Ми вигравали його п'ять разів), "Ring of Fire" (Вогняне коло).
Принципові суперники
Найзапеклішим суперником Ліверпуля є ліверпульський клуб Евертон. Матчі між цими командами називають мерсисайдським дербі. Вони завджи проходять у важкій боротьбі й характеризуються найбільшим числом вилучень із усіх протистоянь у англійському чемпіонаті.
Іншим принциповим супротивником Ліверпуля є команда Манчестер Юнайтед, що пояснюється як близькістю міст, так і тим фактом, що обидві команди претендують на роль лідерів англійського футболу. За кількістю перемог у чемпіонатах Манчестер Юнайтед перед завершенням сезону 2006/2007 відставав від Ліверпуля лише на три звитяги (15 проти 18-ти).
Досягенння
- Чемпіонат Англії — 18 разів [4]:
- 1900-01, 1905-06, 1921-22, 1922-23, 1946-47, 1963-64, 1965-66, 1972-73, 1975-76, 1976-77, 1978-79, 1979-80, 1981-82, 1982-83, 1983-84, 1985-86, 1987-88, 1989-90
- Кубок чемпіонів УЄФА — 5 разів [5]
- Кубок УЄФА — три рази
- Суперкубок УЄФА — 3 рази
- Кубок Англії — 7 разів
- Кубок Ліги — 7 разів
- 1981, 1982, 1983, 1984, 1995, 2001, 2003
В 1986 році клуб виграв дубль: лігу й кубок. Двічі йому вдавалося вигравати три трофеї за сезон. В 1984 — лігу, кубок ліги й кубок європейських чемпіонів, а в 2001 році — три кубки: кубок Англії, кубок Ліги й кубок УЄФА.
П'ять кубків європейських чемпіонів — найвище досягнення для англійських клубів, а в Європі Ліверпуль відстає лише від мадридського Реалу, в якого 10 таких перемог і від «Мілана», в якого їх сім. Після п'ятої перемоги в кубку євпропейських чемпіонів Ліверпуль отримав право на почесну емблему від УЄФА й право залишити кубок у себе назавжди.
|
Liverpool 
